«Пам’ятаю розмову з батьком після закінчення церковно-приходської школи.
– Я дуже хочу вчитися. Віддай мене хоча б до міського училища, про гімназію я вже не прошу!
І на це батько сумно відповів:
- Я радо віддав би тебе. Але ж для цього потрібна форма. А мій заробіток – одинадцять карбованців на місяць.»

«…Але не безрадісним було моє дитинство і юність. Глибока, ніжна любов матері осявала світлом наше сіре життя. Ми, діти, і я особливо, платили їй тим же. Неписьменна до схилу літ – грамоти вона навчилася уже в мене, – природжений педагог, мати зуміла виховати в мені ті якості які потрібні художникові творцеві: спостережливість, душевну ніжність і вміння по-справжньому любити людей і всі їхні болі, переживання, цінувати природу і, як кажуть, відчувати запах землі. Вона з дитинства прищепила мені повагу до старших, взагалі до людей, і все це не суворістю, а любов`ю, щирістю.»

23 ЛИПНЯ 1903 р.

Борис Гмиря народився 23 липня (5 серпня) 1903 року в м. Лебедин (тепер Сумської області). Родина була такою бідною, що навіть хліб ділили ниткою. З раннього дитинства заробляв на хліб, працюючи де доведеться.

Батьки Гмирі Роман Костянтинович та Ганна Федорівна

«Я радо віддав би тебе вчитися, але ж для цього потрібна форма. А мій заробіток – одинадцять карбованців на місяць.»

<p>Роман Гмиря <span>батько</span></p>

Роман Гмиря батько

1930-1935. НАВЧАННЯ В ХАРКІВСЬКОМУ ІНЖЕНЕРНО-БУДІВЕЛЬНОМУ ІНСТИТУТІ

У 1930 році Борис Гмиря, успішно склавши вступні іспити, став студентом Харківського інженерно-будівельного інституту, який з відзнакою закінчив 1935 року. Ще студентом, проходячи практику на Луганськбуді, запропонував власну конструкцію шарнірного фартуха для риштака при бетономішалці, що дало цехові економію грошей на суму 1389 крб. 71 коп., і був премійований згідно з тодішніми правилами.

Лише у віці 27 років на робітфаці отримав атестат про середню освіту. Похилі халупи Лебедина розбудили в ньому прагнення будувати для людей світлі хороми. Ще маленьким хлопчиком він милувався ними через паркани панських садиб, зачарований звуками музики, що часто лилася звідтіля.

У 1969 році до Гмирі звернувся головний архітектор палацу “Україна” з проханням висловити свою думку з приводу акустики концертного залу, який на той час будувався в м.Києві. Борис Романович прийшов, пройшовся залом, спробував заспівати і констатував: “Тут мені нема чого робити. В цьому залі я не буду співати ніколи”. Експертиза виявилась фатальною. Гмиря не заспівав у залі не тільки через погану акустику, на що він звернув основну увагу головного архітектора, але й тому, що раптово помер – через кілька тижнів після цієї “експертизи”

<p>Борис Гмиря</p>

Борис Гмиря

«Решил показаться профессору консерватории П.В.Голубеву.

Ну и гомон! В одном классе кто-то играл на скрипке, из другого доносились звонкие рулады певицы, и, покрывая все, высоко звучит флейта…

Профессор Павел Васильевич Голубев попросил меня спеть несколько упражнений.

- Как, батенька, вы нот не знаете?.. Голос у вас есть, и превосходный, но не поздно ли учиться? Ведь вам уже тридцать первый год пошел! А все-таки попробуем… Будущее покажет, сможете ли вы стать певцом. Но институт следует закончить, специальность инженера не помешает.»

1934-1939. ХАРКІВСЬКА КОНСЕРВАТОРІЯ

На четвертому курсі інституту Гмирю, запрошують на прослуховування до консерваторії. За особистим розпорядженням тодішнього наркома освіти М.Скрипника Гмиря, як виняток, одержує право навчатися у двох вузах одночасно, які й закінчив з відзнакою. По закінченні будівельного інституту Гмирі запропонували залишитися для подальшого навчання в аспірантурі. Однак провчившись рік в аспірантурі (де вже навіть опублікував наукову статтю) Гмиря залишив будівельний інститут і повністю віддав себе музиці.

На третьому курсі консерваторії студента Гмирю запрошено на провідні ролі в Харківський театр опери, де він і працював до її закінчення навчання.

«Как, батенька, вы нот не знаете?.. Голос у вас есть, и превосходный, но не поздно ли учиться? Ведь вам уже тридцать первый год пошел! А все-таки попробуем… Будущее покажет, сможете ли вы стать певцом. Но институт следует закончить, специальность инженера не помешает.»

<p>Павло Голубєв <span>професор Харківської консерваторії, 1935 рік </span></p>

Павло Голубєв професор Харківської консерваторії, 1935 рік

ГОЛОВНІ ОПЕРНІ ПАРТІЇ: УКРАЇНСЬКІ

РОСІЙСЬКІ

А всього Борис Гмиря виконав 44 оперні партії

ПЕРШІ РОЛІ

  • Султан. Опера "Запорожець за Дунаєм", муз. С.Гулака-Артемовського. 1937 рік
  • Борис Годунов. Однойменна опера М.Мусоргського. 1937 рік
  • Гремін. Опера "Евгений Онегин", муз. П.Чайковського. 1937 рік
  • Князь Галицький. Опера "Князь Игорь", муз. О. Бородіна. 1939 рік

ЗАРУБІЖНІ



КОНЦЕРТНА ДІЯЛЬНІСТЬ ГМИРІ

За 20 років трагічно-неспокійного життя, Гмиря виступив 2103 рази: зіграв 683 оперні спектаклі, дав 1420 концертів. З Щоденників, програмок концертів тощо, видно, що всі його концерти були з трьома, а то й чотирьма відділами + невраховані лекції-бесіди, тобто загальна кількість виступів складає 3000 разів.

Зокрема 3 квітня 1964 р. у залі Московської консерваторії Гмиря проспівав 35 творів, а в щоденнику записав: «Просили виконати ще 26 творів». І все це без мікрофона (про фонограму й мови не було).

Середня кількість виступів у місяць складала: 3000 : 20 років : 10 місяців = 15 разів, тобто кожний другий день у місяць. Це дуже-дуже багато!!!

Як злочинно мало він був задіяний в операх, особливо українських і, особливо, його любимій — «Тарас Бульба» — всього 6 разів, і то один — в Большом. Як багато йому не дали здійснити і як багато здійснив би він проживи ще хоть трохи.

«Ко мне в комнату вошла невысокого роста почтенная дама с лучезарной улыбкой, при появлении которой стало тихо, даже слишком тихо... Высоким, хорошо резонирующим сопрано дама произнесла: «Дайте я Вас поцелую и поблагодарю прежде всего за «Шарманщика». Я ведь всю свою жизнь искала «Шарманщика» и вот сегодня услышала у Вас то, что искала… Кто ваш педагог?..» И она также поцеловала...»
Борис Гмиря, 1939 р.

<p>Зоя Лодій<span> російська співачка, Заслуженний діяч мистецтв РСФСР</span></p>

Зоя Лодій російська співачка, Заслуженний діяч мистецтв РСФСР

ВСЕСОЮЗНИЙ КОНКУРС

У 1939 році Гмиря бере участь у Всесоюзному конкурсі, на якому серед 77 співаків з України, Білорусії, Росії, Грузії, Азербайджану, стає лауреатом і разом з грузином Давидом Гамрекелі отримує другу премію (перша не присуджена нікому).

Після чого отримує запрошення на роботу у Великому театрі СРСР, Ленінградському та Мінському оперних театрах. Всі пропозиції Гмиря відхилив, оскільки не уявляв своєї діяльності за межами України.

Борис Гмиря виконує романс О.Бородіна на сл. О. Пушкіна «Для берегов отчизны дальней»

«...Снова война. Война страшная, кровопролитная, не на жизнь, а на смерть. Как громом оглушило это сообщение. Все рухнуло, все покатилось к черту в пропасть... Снова бедствия, снова холод, голод, снова смерть и смерть... Ждем возможности выехать в Киев до 4-го июля»

<p>Борис Гмиря</p>

Борис Гмиря

ГМИРЯ І ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА

Розшифровка запису Гмирі у Щоденнику за 22.06.1941
«Ялта. По дороге репродуктор... Слушайте все. Говорят и передают все радиостанции. Будет говорить Молотов!.. Сердце екнуло при этом имени. Последние годы это имя каждый раз извещало только войну. Так и есть. Снова война. Война страшная, кровопролитная, не на жизнь, а на смерть. Как громом оглушило это сообщение. Все рухнуло, все покатилось к черту в пропасть... Снова бедствия, снова холод, голод, снова смерть и смерть... Ждем возможности выехать в Киев до 4-го июля.»

«...Одним словом, мне сказали, что Гмы­ря со всем имуществом ехал в этом обозе. Я приказал сейчас же доставить его в Киев. Его доставили. Я потом специально разговаривал по этому поводу со Сталиным, потому, что сам решить не мог. Гмыря – это имя грандиозное. Когда немцы заняли Харьков, мы получили сообщение – по радио, что ли, немцы передали, что Гмыря пел перед собравшимися офицерами немецкой армии. Возможно, и не было этого, а немцы хотели афишировать, что известный украинский артист выступает перед немецкими офицерами. Я со Сталиным говорил, мол, надо нам определить наше отношение к Гмыре, он артист и очень хороший артист. Я его не знал – но, по-моему, он кон­серваторию окончил в 1938 или даже в 1939 году. Я говорю: «Мы бы хотели его оста­вить в Киевской опере (а он пел в Харькове до войны), но нужно будет ожи­дать очень больших возражений со стороны Ивана Сергеевича Паторжинского». Паторжинскому очень симпатизировал Сталин. Да и он заслуживал это. Паторжинский хороший артист и хороший певец был… Сталин согласился со мной: «Да, возьмите». Я не ошибся, сейчас же стали голоса раздаваться: «С изменником Родины мы не будем спивать, не будем». Я знал, откуда это исходит. Тут был и патриотизм, но здесь была и конку­ренция. Трудно сейчас сделать за­ключение: хотел он или не хотел, но факт есть, что он остался. Это плохо. «Но,– говорю я,– мы всю Украину оставили. Так что те, кто остался, име­ют какое-то право обвинять нас за то, что мы убежали, мы их оставили. Поэтому сейчас копаться, отыскивать ви­новных и наказывать тех, которые оста­лись с немцами, надо с умом. Иначе миллионы надо наказывать. Они оста­лись, а у них другого выхода не было. Надо подойти более серьезно и здраво при оценке и определении своего отношения к каждому лицу, которое остава­лось на территории, занятой немцами».

Спогади М.Хрущова. Ж. «Огонек», №35, серпень, 1989 р.

ЧИ СПІВАВ ГМИРЯ ГІТЛЕРУ?

Архівні документи свідчать, що Гмиря не тільки не співав Гітлеру, але й ніколи, в ті часи, не був у Вінниці.

Але німецькі фахівці з Вермахту приїздили прослуховувати Гмирю, про що свідчить довідка, видана йому німецькою місцевою комендатурою 23 березня 1944 року:
«Український співак Київської державної опери Борис Гмиря з жовтня 1943 року по теперешній час працює в Кам’янець-Подільському міському театрі, організованому для обслуговування вермахту.
За оцінкою фахівців вермахту пан Гмиря є найвидатнішим російським басом дотепер. Він володіє надзвичайно рідкісним голосом, який, при його могутності, здатний до найтонших нюансувань. Особливо необхідно підкреслити надзвичайно душевну інтерпретацію створених Гмирею оперних партій, а також виконуваних ним творів німецьких і російських композиторів. Талант Гмирі і його висока культура заслуговують на всіляку підтримку і він, як співак, бажаний всюди». Підпис: оберлейтенант і ад’ютант» 1944 рік.

І це все, що зв’язано з вермахтом і Гітлером! Гмиря Гітлеру не співав!

«…Ніколи не зникне думка: якби Борис Гмиря прожив своє яскраве життя у будь-якій європейській, нехай навіть і маленькій країні, то він став би святим ще за життя! Та й було б воно довшим і щасливішим… Партитурою йому стала жахлива і щемка історія українців – світового народу, який породив його на муки й пам`ять про себе. Гмиря-велетень. Він посланий Україні, як національна ідея…»

<p>Давид Бухін <span>диригент симфонічного оркестру, Санкт-Петербург, 1998 рік</span></p>

Давид Бухін диригент симфонічного оркестру, Санкт-Петербург, 1998 рік

ГАСТРОЛІ

Гастролював лише в містах колишнього СРСР та країнах соцтабору:

  • Чехословаччині
  • Югославії
  • Угорщині
  • Польщі
  • Болгарії
  • Китаї

У капіталістичних країнах світу не гастролював, при тому, що запрошення надходили сотнями, але радянська влада Гмирі про них не повідомляла.

  • Франція. 1959 рік

«З 10 серпня почав готуватися до поїздки з бригадою на міжнародний ярмарок в Марсель - Франція. Через день приїздив до Києва на репетиції з концертмейстером. Та після довгих вияснень, погоджень, виявилося, що не має відповідного приміщення і тому відмінили поїздку всієї бригади. Міністр нас проінформував, що, врешті-решт, французи запропонували відкриту площадку десь, імовірно, в парку. Звичайно, наше керівництво відмовилося від поїздки зовсім, і правильно зробило. Це ж уже образливо таке пропонувати. Для мене важливо, що відмінили всю бригаду, а не тільки одного мене, в противному випадку було би неприємно.»
З щоденника Гмирі. 1959.

  • США. 1960 рік

В архіві Гмирі зберігається п’ять рукописів концертних програм, які він склав для гастролей в 1960 році, але куди його так і не пустили. В листі Держконцерту Гмиря писав: « – Прошу мене більше не турбувати, я знаю, Ви мене ніколи не випустите до США.»

«Те, що появились чудові романси у виконанні таких співаків як Гмиря і Вишневська, пояснюється з одного боку якістю їхніх голосів, а з другого – якістю музики, яку вони виконують. Бориса Гмирю, російського баса, ніколи не чули в нашій країні. Його голос у романсах Даргомижського густий, барвистий і володіє він ним бездоганно. Романси, виконані з такою ж бездоганністю, принесуть велике задоволення любителям опери тим, що в них можна почути характерні мелодії італійської опери, особливо в романсі "Оделась туманами Сієрра Невада". Відсутність перекладу текстів творів знижує їх абсолютне сприйняття.»
Роберт А.Туггле. Журнал "Опера Ньюс" за 14 квітня 1962. США, Нью-Йорк.

  • Норвегія. 1961 рік

«Упорно и долго готовился (прорабатывая Мефистофеля) к гастролям в Осло. Но заболеваю. Шлю телеграму в Москву. Молчание. В итоге поездка не состоялась.»

  • Канада. 1968 рік

Мав запрошення Гмиря виступити і на Всесвітній виставці у Монреалі в 1968 році, але йому про нього навіть не сказали. Стало це відомо Леву Остріну, який поїхав туди акомпанувати Юрію Гуляєву. Коли Острін з’явився на сцені, зал встав і, аплодуючи, скандував: «Гмиря, Гмиря, Гмиря!». Канадці добре знали, що він акомпаніатор Гмирі й, хоч заочно, продемонстрували своє захоплення його мистецтвом, з яким були обізнані з платівок, теле- та радіопередач. У антракті до Остріна підходило багато людей, запитували: «Чому так виходить, що Гмиря весь час хворіє, як треба їхати на гастролі до Канади чи Америки? Чому ви нам завжди присилаєте “народних” артистів, а не професіоналів?». Звичайно, Л. Острін дипломатично ухилявся від прямої відповіді на ці запитання. Але про все це він залюбки розповідав самому Борису Романовичу, своїм друзям і занотував у спогадах.

  • Японія. 1969 рік

У 1941 році хворого Б. Гмирю залишили в окупованому німцями Харкові ті, хто відповідав за його евакуацію. Це стало на все життя (і по сьогодні) приводом для його цькування новітніми сальєрі і врешті причиною передчасної смерті. Катастрофічно це позначилося і на географії його гастролей. Бориса Гмирю ніколи не випускали на гастролі до розвинутих капіталістичних країн.
Це був 1969 рік. Як розповідала дружина співака Віра Августівна, на гастролях в Японії йому було заплановано щодня концерт. Коли в Москві, у присутності аташе з питань культури посольства Японії в СРСР, показали цей план Гмирі, він зауважив, що все його задовольняє, окрім одного: він співатиме концерти з другого на третій день. Здивований аташе запитав чому, адже всі без винятку радянські артисти, які гастролюють за кордоном, вимагають два-три концерти в день, а тут – один у три дні. Чому? На що Гмиря відповів так:
«З чисто фізичних моїх можливостей це абсолютно не проблема, я можу так, як і всі артисти, співати три концерти щодня. Але з професійного і етичного боку – це неможливо, оскільки за такого ставлення до голосу це вже буде не високе мистецтво, а сурогат, заробітчанство, а цього я не можу допускати у ставленні ні до мистецтва, якому я служу, ні до слухача, якому я співаю. Отож, чудовому японському народу я хочу продемонструвати справжнє високе мистецтво, як це я роблю завжди і всюди, а тому прошу змінити розклад концертів».

Усе це свідчить про те, як цинічно брехала тодішня влада народові, робила винним ні в чому невинного Гмирю і цим самим позбавила його можливості продемонструвати своє високе мистецтво світові.

ВІДЗНАКИ

  • 1939 — Лауреат Всесоюзного конкурсу вокалістів (друга премія)
  • 1940 — Заслужений артист України
  • 1951 — Народний артист СРСР
  • 1952 — Лауреат Сталінської премії
  • 1960 — Кавалер ордена Леніна

ГОЛГОФА ГМИРІ

Художнє керівництво Київського театру опери та балету звинувачувало Гмирю в його неправильному співі, розгульній трактовці князя Галицького, в розбещенні молоді. А це був єдиний випадок, коли Гмиря сам себе похвалив. Прийшов додому задоволений і сказав дружині: «Вірушенько, ти знаєш, мені нарешті вдалося знайти правильну трактовку образу Галицького».

У 1957 році народний артист СРСР, лауреат Державної премії СРСР Борис Гмиря змушений залишити роботу в Київському театрі опери та балету, де, на превеликий жаль, всі роки своєї праці в ньому не знав спокою. Останньою краплею, яка переповнила чашу терпіння, було звинувачення його в неправильному співі та «розгульній трактовці» образу князя Галицького в опері «Князь Ігор» О. Бородіна, що, на думку дирекції, вело до розбещення молоді.

15-26 червня 1951. Декада українського мистецтва та літератури в Москві. Б.Гмирю включили для виконання ролі Максима Кривоноса в опері «Богдан Хмельницький» К.Данькевича. Україна везе на декаду ордер на арешт Гмирі і подання на звання Народного артиста України. Успіх був великий особливо у Гмирі. Присутній Сталін на всіх виставах і концертах зразу поцікавився яке звання у Гмирі, що привезла на нього Україна. Попросив М.Хрущова принести подання. Прочитав. Усміхнувся. Перечеркнув звання Народного артиста України і написав Народний артист СРСР.
Про ордер на арешт тихенько замовчали, забули.

  • С 07.05.1947 готовил партию Альфио в опере «Сельская честь», власти отменили.
  • 17.01.1947. Концерт на радио — из театра звонили: меня не допускать к передаче.
  • 06.05.1947. Гмыря осужден к принудительным работам в театре на 6 месяцев!!!
  • У 2011 (через 70 років) також арештують, але квартиру Гмирі за непогашений кредит взятий на видання книжки «Борис Гмыря. Дневники*Щоденники. 1936 -1969», а ще через рік міністр культури Кулиняк М.А. вимагає від Генерального Прокурора України Пшонки В.П. арештувати Принц Г.В. за її подвижницьку працю, відданість справі великого Гмирі. Продовжується зневага і дискретизація справ Гмирі і по сьогодні новітніми демократами старого розливу.
  • 12.10.1948. Узнал, что мои концерты в Москве отменены киевской властью. Распространен слух, что я арестован.
  • 27.12.1948. Участие в концерте Симфонического оркестра УССР. Аншлаг. Еще до пения публика с радостью хлопала несколько минут, так как здесь были слухи, что я арестован, что я умер и тому подобное, как и в Москве. Вызовам не было конца.
  • 07.12.1950–17.04.1951. Готовил роль в опере «От всего сердца». Отменили!
  • 08.11.1951. В театре пел арию Сусанина, после 15 мин. вызова — «Дивлюсь я на небо».

ГМИРЯ І РОСІЯ

Широке визнання Борис Гмиря отримав у Росії – Ленінграді. Звідти пішла його слава на всі широкі світи. Тут було створено товариство обожнювачів мистецтва Гмирі під короткою, але промовистою назвою “Гмыристы”. Його боготворили москвичі, де теж було товариство подібне ленінградському під назвою “Гмыряне”. Так, на превеликий жаль, в Росії Борис Романович мав все те, чого не мав у себе вдома, в Україні. В Росії не мусолили: співав він Гітлерові чи ні? Ні, тут слухали його чарівний голос - бачили його людиною високої моралі й чеснот. Та, що казати, ленінградці, які пережили жахливу блокаду й, мали право осуджувати перебування Б.Гмирі в німецькій окупації цього ні натяком не робили. Навпаки, коли він виконував “Монолог про Таню” К.Данькевича, “Бухенвальдський набат” В.Мурадели чи “Полководец” М.Мусоргського вони завжди слухали стоя й плачучи. Для них Гмиря – це був і Бог співу, і еталон людської гідності й високої моральної чистоти.

У репертуарі співака нараховується рекордна кількість творів російської класики, а саме:

  • 21 оперна партія
  • 45 арій
  • 180 романсів та 29 народних пісень
  • 68 романсів на вірші О.Пушкіна тощо

«Я був на концерті, в Ленінграді, в якому Гмиря виконував твори Тараса Григоровича. В якийсь момент виходить не ведуча, а сам Борис Романович і своїм м’яким, оксамитовим голосом оголошує «Думи мої, думи мої» з коментарем: «Цей вірш Тарас Шевченко написав тут, у Петербурзі, в 1839 році. В ньому він з надзвичайною силою виразив свою любов і тугу за рідною Україною, і свою безнадійність знову побувати в рідних місцях». А потім полилася ця туга і безнадійність так, що зал плакав, а я повік не забуду це виконання Гмирею.

<p>Нестеренко Євген <span>славетний російський співак, 1980</span></p>

Нестеренко Євген славетний російський співак, 1980

БОРИС ГМИРЯ ВЕЛИКОМУ КОБЗАРЕВІ

Шевченко і Гмиря – генії українського народу. Природа щедро наділила їх чеснотами й талантами, що властиві могутньому, древньому й благородному українському народу.

Перший музичний вінок на вірші Т.Шевченка сплів М.Лисенко, а Б.Гмиря першим заспівав Шевченкові поезії. Відлуння того співу долинуло в найдальші куточки планети і почуте всіма поколіннями й в усі віки. Б.Гмиря до нині єдиний, хто виконав 24 музичні твори на слова Шевченка і зробив це неперевершено. Дав сотні концертів з творів Кобзаря. Знявся у фільмі-опері «Наймичка» за однойменною поемою. Фільм закупили 178 країн світу – безпрецедентний випадок.

«Немов і народився я вже знаючи Великого Кобзаря. Пісні на його твори лилися в нашій співучій хаті, коли ще в колисці мене колихали. Воістину з молоком матері. Він, своїм полум’яним словом спускав на землю замріяного юнака, навчав бачити те, з чим треба боротись і що відвойовувати. Він словами, якимись теплими, рідними, своїми і разом нашими, як додому проникає у кожне серце людське і там “панує”, творить діло великеє – облагороджує людей. Пишаюсь, як і всі ми, сини і внуки Людини крицевої волі, яка після десяти років солдатчини-каторги вигукнула: «Живу, караюсь, але не каюсь!»

Б. Гмиря, 1964 рік

«ЗАЦВІЛА В ДОЛИНІ»

«Борис Романович з гордістю говорив про цнотливість українського народу. Сумував, що нинішня молодь нарочито смакує пристрасть, казав, що і це почуття прекрасне, особливо коли воно не розхристане, не показне. Проте пристрасть повторюється, цнотливість же треба берегти, бо це святе почуття на все життя. Якось, працюючи над твором, підійшов до мене з картиною Джорджоне “Спляча Венера” і сказав: “Поглянь, яка чистота в цьому нагому жіночому тілі! Цю картину мати може дивитися з сином...і жодного сороміцького почуття, тільки божественна краса! Хочу так проспівати “Зацвіла в долині” і особливо фінал..., щоб кожному стало ясно: з цієї солов’їної пристрасної ночі ці двоє молодих людей візьмуть з собою і пронесуть все своє життя саме цнотливість і урочисту чистоту».

Дружина Віра Гмиря, 1978 р. Архів Гмирі.

«ДУМИ МОЇ…»

«…З вражаючою драматичною силою звучала у Бориса Гмирі фраза: “В Україну ідіть, діти..., а я тут загину”. В ласкаве і широке “а” у слові “Україну” співак вкладав усю свою національну свідомість і любов до Батьківщини. Буква “и” в слові “загину” вимовлялась ним глибоко, густим тембром і трагічним тоном. Всі, кому пощастило слухати мистецтво Бориса Гмирі, не могли не дивуватися легкості (і це в баса), пружності та еластичності артикуляції, виразності роботи губ, язика, дихання, що були завжди в ідеальному співвідношенні.»

Л. Сенченко, професор, 1998 рік

ОСТАННІ МИТІ

О 14:30 вдома, в своєму кабінеті на дивані, Гмиря лежав і читав книжку «Тисяча й одна ніч». том 5, сторінка 125. Його серце зупинилося так раптово, що дружина Віра Августівна не могла прийти до тями, не в силах повірити в страхіття. За 2 хвилини, які минули поки вона пішла на кухню й повернулася – Гмирі вже не стало.

Останні його слова були: – Якщо не дістанемо коньяку, то хай буде горілка з перцем.

Мова йшла про відзначення 66-ліття Бориса Романовича 05.08.1969, яке вони ось-ось обговорювали – натомість відзначили тризну 04.08 – за день до його дня народження.

ОСТАННЄ ЗРОБЛЕНЕ ГМИРЕЮ

Останні вистави

  • 20.01.1968. «Тарас Бульба» в Київському оперному театрі после 6-ти років перерива. Публіка приймала оваціями. Переаншлаг.
  • 07.02.1968. «Тарас Бульба» в Київському оперному театрі. Знову аншлаг — повнісінько глядачів. Публіка приймала оваціями. Переаншлаг.
  • 07.04.1968. Київ. Опера «Фауст». Голос дзвенів по всьому діапазоні від нижнього fa до верхнього fa#. Аншлаг.


Останні концерти

  • Ленінград. 29.03.1969. Сольний в Малому залі Філармонії. Приймали з оваціями.
  • Київ. 08.05.1969. Концерт для фабрики ім. Смирнова-Ласточкіна. Співав : «Чуєш, брате мій», «Сміються, плачуть солов’ї»
  • Київ. 12.05.1969. Телестудія. Зйомки концерту Г. Л. Жуковського «По садочку ходжу» і «Сміються, плачуть солов’ї». З 7:00 до 12:00 ночі репетиції дуету та «Сміються». В 12:00 ночі наспівував та голос сів. Записав погано.
  • Ленінград. 28.05.1969. Урядовий в Жовтневому залі на 4000 місць. Співав: «Думи мої..», «Эй, ухнем» і «Дивлюсь я на небо». Приймали дуже добре.
  • Ленінград. 30.05.1969. Сольний у залі «Капели». Перше відділення і біси укр. пісні та романси. Людей повно, не дивлячись на те, що афіш майже не було. Приймали дуже добре.

За два місяці до кончини виконав романс:
«Сміються, плачуть солов’ї». Обр. Г. Жуковського, вірші О.Олеся.
Композитор і співак присвятили Вірі Августівні Гмирі.

А вивчив, але вже не встиг проспівати твір з фатальною назвою: «Останній промінь згас», вірш М.Кічури, муз. П.Сениці.